Небо на тебе лютує, — не заступи за межу,
хай я тебе не врятую, — я тебе не залишу…
Сонце заходить за обрій, — не зігріва від дощу,
але повтрюю вкотре — я тебе не відпущу…
Тільки якщо ти палаєш — Бог помічає свічу,
хай ти мене проклинаєш — я тебе перехрещу!
Ніч перекреслює слово — не заступи за межу…
Вірю побачимось знову — я тебе не залишу!
Очі на тата підійме син,
є та мета, та відніме сил,
є що сказати, — немає слів,
плакати час — та немає сліз!
Ти поясини йому що і як,
тільки після, не тисни, яким був я…
Син забився за тебе, мов цуценя,
та прошу тебе тільки не зупиняй…
Мені час іти та я стою завмер,
не дивись так на мене я ще не вмер!
Я сказав не «прощай», а «до зустрічі»
твоя віра не дасть злу задуть свічі,
а тому дивись лише на мене так,
мовби не на війну я іду, а так…
Тільки лиш по дорозі
бездушному зомбі, якщо ти не проти, піджарю танк!
Небо на тебе лютує, — не заступи за межу,
хай я тебе не врятую, — я тебе не залишу…
Сонце заходить за обрій, — не зігріва від дощу,
але повтрюю вкотре — я тебе не відпущу…
Мила, щоб в теплі твої обійми
знов повернутись — в руці обійма.
Бог один знає навіщо спускає
на голови вільні постійні війни.
А може це люди, які рабами
по сусідству мовчали, кнути горбами
тримали, — сил дали рукам тирану,
сину, не загасити рокам ту рану!
Тільки до ніжних твоїх долонь
згоден склонитися у полон,
я б із радістю скинув свій патронташ
та Аполлон покидає наш Вавілон…
Ти мене тим мене памятай,
я прийду із поетом в його куплеті,
якщо ворог прийшов відібрати рай,
я його затягну за собою в пекло!
