(Ця пісня присвячується Роману, Олександру, В’ячеславу та Івану, військовим снайперам, які мужньо трималися до останнього під Ізюмом.)
Дякую, що накрили,
від вогню ваші крила.
Обминіть злу нестриманість,
обманіть, що зустрінемось…
Оборона села — під Ізюмом,
далеченько, та я буду зумом,
приближаю відверто і грубо:
йде до бою снайперська група…
Два снайпери, два на прикриття,
чотири зруйнованих життя…
В руїнах іде на навалу,
щоб Україна своє будувала.
Від орків — штурм — 500 солдат!
Як сказав би баста — солдаут…
У кругу москвічів
колись, бо тепер він гучно мовчить…
А орда, як пухлина — розцвіла,
бій перейшов на вулиці села,
і всі відступили, і стихло,
не всі, — чотири не встигло…
Та стояли вони, не тікали,
їм ті орди були замалі…
І життя їхні кров’ю стікали,
на розхристані груди землі…
Вщент оточені тими тваринами,
не віддавали уперто своє!
І летять їхні кулі між римами
нам по серцям, бо у нас вони є!
Дякую, що накрили,
від вогню ваші крила.
Обминіть злу нестриманість,
обманіть, що зустрінемось…
Оборона села — під Ізюмом,
далеченько, та я буду зумом,
приближаю відверто і грубо:
йде до раю снайперська група…
Вже наступного дня наші сили
позиції знову відбили!
І шукали, як грішники каяття,
чотири зруйнованих життя!
Один був під завалом
після кривавого танку,
у гвинтівці лише два набої зосталось,
його зупинили лиш танком!
Сльози стояли в очах у військових,
навіть у тих, хто давно вже за рискою…
Другий лежав, а навколо
майже півсотні мертвих рашистів…
Для чого пишу я усе це?
Для звільнених вулиць
я стану снайпером, і влучу в серце
для того, щоб подвиги їх не забули!
Скажеш:«римуєш запізно»,
ріжеш навіщо дроти…
Мене попросив передать це вам в пісні
їх побратим.
Дякую, що накрили,
від вогню ваші крила.
Обминіть злу нестриманість,
обманіть, що зустрінемось…
