Все, що можу віддаю тобі, благаю, вір же!
Все, що маю з вогнестрільного — це мої вірші!
Ти навчила мене думати і римувати,
і тому я націлюю смертельну риму ваті!
Яка лізе і лізе, як хмара із-за лісу,
та не знає, що наші воїни із заліза!
Ми крокуємо до волі, нас таких доволі,
і наша доля — не долі, вибачайте за недолік!
Зомбі, Україна то є не росія!
Ви хотіли обійняти нас, як Месію?…
Цар у бункері ваш посідіє, полисіє,
доки наш народ і під снарядами — поле сіє!
Україна, ти навчила мене давати відсіч!
Ми коріння пам'ятаємо у нас в крові Січ!
І моє слово на папері із обійми мозку,
може допоможе воїну убити монстра!
Ти запам'ятай очі темноти,
залети за край, там де ти не ти...
І себе впізнай і себе знайди,
дощенту зруйнуй і заново створи!
Хай надія грає знову на одній струні,
все, що мушу — доставати музу із труни,
і писати, і писати, до поки не пізно!
Все, що маю з вогнестрельного — це мою пісню!
Хай дорога на свободу, як кобра петля,
а війна затягнулась — неначе петля!
Поки ваші задолюби від страху присіли,
наші кращі люди одягаються в приціли!
Україна я в собі тебе собі знайду,
нехай хейтери кричать, що я запізно йду
до твоїх розп'ятих рук — тиранами,
вибач, що тобі болить — ті рани ми!
Слово буде бити болітиме голова
та моя чарка не пустіє Бог мій літер долива!
Наша воля і свобода нетерпима була вам,
та не для рук диявола плавилась наша булава!
Ти запам'ятай очі темноти,
залети за край, там де ти не ти...
І себе впізнай і себе знайди,
дощенту зруйнуй і заново створи!
